Методи дослідження психологічних особливостей осіб з різними психофізичними порушеннями

Спеціальна психологія використовує адаптовані до контингенту досліджуваних методи збирання наукових фактів про психічній розвиток особистості з психофізичними порушеннями. Діагностика аномального розвитку дитини спрямована на визначення міри вираженості психічної (інтелектуальної, емоційної, мовної) недостатності і на якісну оцінку структури дефекту з виділенням основного психопатологічного синдрому, на встановлення зв’язків його з іншими клінічними проявами, віком, соматичним і неврологічним станом дитини.

Як вказує О. М. Мастюкова та інші вчені, діагностика відхилень розвитку ґрунтується на порівняльному аналізі загальних і специфічних закономірностей психічного розвитку нормальної й аномальної дитини [6]. Діагностика носить комплексний характер, тобто при її проведенні враховуються дані клінічної медицини, дефектології, психології.

Усі психодіагностичні методи необхідно проводити з урахуванням структури дефекту дитини та дотримуватися основних принципів.

Л. С. Виготський, розглядаючи у своїй праці «Основи дефектології» межовий розвиток важкої дитини та її дослідження, виділив ряд принципів [2]:

По-перше, основним принципом при вивченні розумово відсталої дитини вважає положення, що будь-який дефект створює стимули для компенсації. Тому динамічне вивчення відсталої дитини не може обмежитися встановленням рівня і важливості недоліку, але неодмінно включає облік компенсаторних процесів у розвитку і поведінці дитини.

По-друге, виняткову важливість при вивченні розумово відсталої дитини представляє її моторна сфера. Порушення моторної сфери можуть бути відсутні при розумовій відсталості і, навпаки, бути в наявності при відсутності інтелектуального дефекту. Принцип психокінетичної єдності (Ф. Шульц) у розвитку й поведінці дітей вимагає при вивченні розумово відсталої дитини неодмінно подвійної характеристики (інтелектуальної і моторної).

По-третє, дослідження розумово відсталої дитини повинно ґрунтуватися головним чином на якісному тесті, а не на кількісному визначенні дефекту. Завданням вивчення такої дитини є визначення типу розвитку поведінки, а не кількісного рівня, якого досягли окремі функції. Сам по собі інтелект не представляє чогось єдиного та цілого, а є загальним поняттям для різних якісних типів поведінки, форм діяльності. Число факторів інтелектуальної діяльності росте, разом з ним росте різноманіття дефектів і можливості їх заміщення.

По-четверте, будь-який органічний дефект реалізується в поведінці дитини як соціальне зниження її позиції. Ці вторинно-психологічні утворення (почуття неповноцінності й таке інше) повинні бути враховані при вивченні розумово відсталої дитини. Динаміка дефекту (компенсація, здатність змінюватися) визначається саме його соціально-психологічними ускладненнями.

  1. Історичні аспекти дослідження розумово відсталих дітей
  2. Інвазивні методи дослідження.
  3. Визначення спеціальної психології як науки. Галузі спеціальної психології. Зв’язок спеціальної психології з іншими дисциплінами.
  4. Особливості розвитку людини з порушеннями зору
  5. Характеристика емоцій розумово відсталої дитини